У психолого-педагогічній та менеджерській науковій літературі діяльність
керівника (менеджера) характеризується як багатопланова. За результатами
здійснених досліджень Е. Орбан-Лембрик вказує: “…обсяг та зміст роботи
керівника незалежно від специфіки конкретної організації” визначають
управлінські ролі: міжособистісні, інформаційні та ролі, пов’язані з прийняттям
рішень. Всі вони пов’язані між собою і “діють для розв’язання накреслених
завдань” [5, с.175–177].
З огляду на принципи і процедури вартісно-функціонального аналізу
менеджменту, слід зазначити, що кожний крок або операція в процесі управління
пов’язаний з однією з чотирьох основних функцій: прийняття рішень; інформаційна
взаємодія; виробництво; контроль. Кожного разу керівник має бути зацікавленим у
знаходженні оптимального методу виконання цих функцій в контексті виникнення
тієї чи іншої ситуації. Знайти такий “унікальний” метод надзвичайно важливо,
оскільки метод, який є оптимальним в одному випаду, може бути абсолютно не
придатним в іншому. Так, сутність основної функції прийняття рішень – полягає головним чином у проблемі вибору: від
простого відбору однієї з альтернатив, коли буває достатньо лише “здорового
глузду”, до найскладніших, що мають далекоглядні наслідки принципових
умовиводів. Сутність функції інформаційної
взаємодії – в накопиченні, наданні та обміні інформацією, що стосується як
самої діяльності, так і засобів її здійснення. Функція виробництва полягає у виконанні певних різномасштабних дій, в
результаті яких виробляється продукт або послуга (масштаб цих дій залежить від
часу, кількості показників та результатів). Функція контролю забезпечує дотримання певного робочого процесу і
своєчасного інформування засобами зворотного зв’язку або бажання і необхідності
його корегування [6, с. 61–64]. Отже, загальна характеристика управлінської
діяльності в сучасних умовах інформатизації суспільства має яскраво виражений
інформаційний характер і її результативність, безперечно, залежить від
успішності функціонування керівника в інформаційному полі.
Науковцями обґрунтовано, що керівник є приймальником та розповсюджувачем
інформації, а виконання ролі оратора вимагає від нього її якісного
перетворення. Навіть виконання міжособистісних ролей (головний керівник, лідер,
сполучна ланка) та ролей, пов’язаних з прийняттям рішень (підприємець; той, хто
усуває порушення; розподільник ресурсів; здійснювач переговорів) потребує
постійної роботи з інформацією. Отже, базовою складовою професійної діяльності
керівників ПТНЗ є інформаційно-аналітичний компонент, що відображає
необхідність ефективного використання інформації для розв’язання професійних
завдань. Тобто, в процесі реалізації будь-якої управлінської функції виникає інформаційна потреба.
Під інформаційною
потребою будемо розуміти потребу, що виникає в разі неможливості досягнення
мети, що постає перед користувачем у процесі його професійної діяльності або в
його соціально-побутовій практиці, без залучення додаткової інформації [2]. Професійні інформаційні
потреби визначаються насамперед посадою, яку займає споживач інформації в
структурі ПТНЗ: директор, заступник директора, старший майстер, методист тощо.
Значення інформації для внутрішнього управління ПТНЗ та його зовнішніх
контактів важко переоцінити. Особливої ваги вона набуває для підготовки та прийняття
управлінських рішень, у зв’язку з чим вважається обмеженим і дорогим ресурсом
розвитку організації за усіма напрямами.
Досліджуючи проблеми освітньо-інформаційної політики в Україні, А. Ярошенко
зазначає, що в сучасних умовах «…актуальним є переусвідомлення багатьох
концептуальних основ використання інформації в освітній системі держави, що
передбачає: а) мобілізацію творчого потенціалу науки на всебічне
науково-теоретичне обґрунтування освітньо-інформаційної політики держави; б)
розробку та проведення теоретико-прикладних досліджень, вивчення досвіду
розвинутих зарубіжних держав у сфері інформаційно-освітньої політики, а також
українського досвіду; в) формування методичної бази освітньо-інформаційної
політики держави і методичних структур у ланках державного управління; г)
підтримку суспільних науково-дослідних проектів у сфері інформаційної політики
держави; д) координацію зусиль суспільних і державних наукових і дослідних
установ щодо наукового обґрунтування ефективності освітньо-інформаційної
політики держави та інше» [7, с. 233]. Отже, вироблення і теоретична систематизація
об’єктивних знань про використання інформації в практиці управління ПТНЗ
відповідає вимогам часу. Адже «…наукові знання є не тільки результатом
наукового дослідження, але й способом зміни практики до кращого» [4, с. 7].
В практиці управління ПТНЗ керівнику доводиться використовувати
різноманітну соціальну інформацію, що спонукало нас до її систематизації.
Вивчивши наукову літературу з філософії, соціології, менеджменту, кібернетики,
нормативно-правові акти, ми дійшли висновку, що у розв’язку цієї проблеми можна
підійти, по-перше, як до соціального явища; по-друге, представити
дану категорію як «діяльність (дії) щодо одержання, використання, поширення
(розповсюдження) інформації у певному соціальному середовищі» [3, с. 10]; по-третє, ґрунтуючись на положеннях
теорії управління, відобразити в системі соціальної інформації структуру ПТНЗ
як організації.
На підставі здійсненого дослідження нами виявлено основні
види соціальної інформації, які ми розглядаємо як окремі елементи, що складають
її організаційну структуру. Це:
інформація довідково-енциклопедичного
характеру – систематизовані, документовані або публічно оголошені
відомості про суспільство, державне життя і навколишнє середовище. Основними
джерелами є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення,
путівники, картографічні матеріали тощо; довідки, що даються уповноваженими на
те державними органами та органами місцевого та регіонального самоврядування,
об'єднаннями громадян, організаціями, їхніми працівниками та автоматизованими
інформаційними системами (Ст. 24 Закону України «Про інформацію»);
статистична інформація – офіційна документована державна
інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в
економіці, соціальній, культурній та інших сферах життя України. Основними
джерелами є: первинні та статистичні дані щодо респондентів, які підлягають
статистичним спостереженням; адміністративні дані органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб; дані банківської і
фінансової статистики, статистики платіжного балансу тощо; оцінки та
розрахунки, що здійснюються на основі зазначених вище даних (Ст. 7 Закону
України «Про державну статистику»);
масова інформація
публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Основними джерелами
є: аудіовізуальна інформація: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис
тощо; друковані засоби: періодичні друковані видання газети, журнали, бюлетені
тощо і разові видання з визначеним тиражем (Ст. 20 Закону України «Про
інформацію»);
інформація державних органів та органів
місцевого самоврядування – офіційно документована інформація,
яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та
судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними
джерелами є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною
Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти,
ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального
самоврядування (Ст. 21 Закону України «Про інформацію»);
документована інформація, яка
підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів (Ст. 1 Закону
України «Про національну програму інформатизації»);
науково-технічна інформація –
документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні
досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної,
дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності
(Ст. 1 Закону України «Про науково-технічну інформацію»);
правова інформація –
сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його
систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок,
правопорушення, боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Основними джерелами є:
Конституція України, інші законодавчі та підзаконні нормативні правові акти,
міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права; ненормативні
правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи тощо
(Ст. 22 Закону України «Про інформацію»);
інформація про особу –
сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу
(персональними даними є: національність, освіта, сімейний стан, віросповідання,
стан здоров'я, адреса, дата і місце народження). Основними джерелами є: видані
на ім'я особи документи, підписані нею документи, а також відомості про особу,
зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального
самоврядування в межах своїх повноважень (Ст. 23 Закону України «Про інформацію»);
соціологічна інформація –
документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян
до суспільних подій та явищ, процесів, фактів. Основними джерелами є:
документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати
соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень (Ст. 25
Закону України «Про інформацію»);
інформація в автоматизованих системах
сукупність усіх даних і програм в автоматизованих системах незалежно від засобу
їх фізичного та логічного представлення (Ст. 1 Закону України «Про захист
інформації в автоматизованих системах»).
Слід зазначити, що керівники ПТНЗ постійно мають справу з інформацією як
необхідним засобом розробки управлінських рішень та їх реалізації. Від
належного і раціонально організованого інформування багато в чому залежить
продуктивність і якість їхньої праці. Йдеться про своєчасне отримання та
опрацювання потрібної інформації, за допомогою якої відбувається циклічне
повторення стадій процесу управління (отримання, опрацювання повідомлень про стан
керованого об’єкта, прийняття нових рішень і передача їх у формі управлінських
команд). Елементи системи соціальної інформації між собою мають зв’язки.
Наприклад, управління навчально-виховним і навчально-виробничим процесом
здійснюється на основі правової інформації (низки чинних законодавчих
документів, постанов Кабінету Міністрів України, наказів галузевого
міністерства тощо). В своїй діяльності керівники всіх структурних підрозділів
навчальних закладів керуються документованою інформацією (навчальні програми,
державні стандарти професійно-технічної освіти, мережа та контингент учнів ПТНЗ
тощо) та інформацією державних органів і органів місцевого самоврядування
(Національна доктрина розвитку освіти, Указ Президента «Про додаткові заходи
щодо вдосконалення професійно-технічної освіти в Україні», рішення обласних і
місцевих рад, розпорядження, плани роботи і таке інше). Впровадження нових
технологій управління навчальним закладом, інновацій в педагогічний процес
вимагає від керівників і педагогів використання науково-технічної інформації,
вивчення передового досвіду, з яким можна ознайомитись на сторінках газет,
журналів, бюлетенів, які віднесені до масової інформації. В повсякденній
діяльності керівникам доводиться звертатися до інформації довідково-енциклопедичного
характеру (енциклопедій, словників, довідників, рекламних повідомлень та
оголошень тощо). У процесі аналізу роботи навчального закладу, вивчення стану
підготовки кваліфікованих робітників, зазвичай, використовується статистична
інформація щодо розвитку ринку праці, кількості випускників загальноосвітніх
шкіл, а з використанням соціологічної інформації здійснюється діагностика
якості навчання, педагогічна експертиза інновацій, проводиться моніторинг
діяльності різних структурних підрозділів. Підготовка до атестації педагогічних
кадрів потребує звернення до інформації про особу. Із року в рік все більшою
мірою використовуються інформаційні технології, пошукові системи для отримання
і обробки необхідної інформації для управління ПТНЗ.
Отже, уточнена нами система соціальної інформації,
необхідної для підвищення ефективності управління ПТНЗ, відповідає всім
характеристикам системності і може бути адаптованою з метою використання в
їхній практичній діяльності.
Між тим необхідно зазначити, що в своїй діяльності
керівники ПТНЗ різних рівнів управління і структурних підрозділів
використовують інформацію подібної структури:
поточна – необхідність у постійному
одержанні інформації про свою і суміжну діяльність з метою прийняття
оперативних рішень і своєчасного реагування на зміни в навколишньому
середовищі;
ретроспективна – використовується в разі епізодичної
необхідності в інформації, накопиченої в попередні роки (для порівняльного
аналізу контингенту учнів, якості викладання тієї чи іншої навчальної
дисципліни, проходження атестації педагогом, дані про випуск кваліфікованих
робітників з певної професії тощо);
вузькотематична – ознайомлення з потребами ринку праці в
тих чи інших фахівцях, запити на використання нових технологій в певній галузі
виробництва, запити на графік-календар підвищення кваліфікації викладачів
спецдисциплін, робота над методичною проблемою, підготовка питання на нараду
(педраду, засідання методичної комісії) тощо;
профільна інформація – досвід роботи ПТНЗ спорідненого
профілю, впровадження інноваційних технологій підготовки кваліфікованих
робітників за профілем ПТНЗ, технологія виконання будівельних робіт, надання
послуг у сфері обслуговування і таке ін.;
галузева і міжгалузева – доповнює профільну інформацію,
наприклад технологія використання будівельних матеріалів певної марки
(виробника), зміст навчання кваліфікованих робітників інтегрованих професій, виробництво
певної продукції тощо;
фактографічна і концептуальна – відомості про товари і
послуги, їх особливості; оцінка та інтерпретація різними фахівцями їх істинності
і достовірності; попит на ринку збуту; техніко-економічна доцільність і
перспективність; дані про регіональний розвиток виробництва і сфери послуг; про
попит на кваліфікованих робітників для певної сфери діяльності із сформованими
певними компетентностями тощо.
Керівникам ПТНЗ, яку б посаду вони не займали, необхідно мати уявлення про
свої власні потреби в інформації, які, зазвичай, корелюють з функціональними
обов’язками. Їм належить також бути обізнаними в інформаційних потребах своїх
керівників, колег і підлеглих, оскільки саме через інформаційні потоки і канали
здійснюється управління. Адже роль соціальної інформації полягає в:
- створенні людського знання в усуспільненій формі,
необхідного для соціального управління;
- забезпеченні взаємодії суспільства і природи;
- отриманні даних про соціальну реальність, її оцінки,
обмін і результати співставлення з поглядами різних людей, що призводить до
появи суспільної думки як певної форми, в якій функціонує суспільна свідомість
(створює суспільну думку);
- розвитку пізнавального процесу і отриманні нових знань,
які виробляє активно діюча людина, і фіксує в певній знаковій формі ( мові,
зображенні тощо);
- формуванні активного ставлення людини до оточуючого
середовища, до розв’язання теоретичних і практичних проблем (при цьому
реалізується її пізнавальна, мотиваційно-оцінювальна, управлінська і комунікативна
функції);
- визначенні цілей людської діяльності, виробленні і
прийнятті рішення та формування програми діяльності;
- оволодінні соціальним досвідом і включенні в суспільну
свідомість; визначенні гіпотез і обґрунтуванні теоретичних висновків щодо
виявлення неминучості переходу системи в новий стан і опису механізмів цього
переходу та джерел сил, що зумовлюють його [1, с. 30].
Отримана соціальна інформація сприяє виникненню як у керівника,
так і підлеглих йому педагогів нових мотивів і нових потреб, що спонукає їх до
свідомого планування своєї діяльності і свого майбутнього стану, орієнтуючись
на інтереси і потреби суспільства.
Література
