Оскільки розвиток ІАК керівників ПТНЗ ми розглядаємо як цілеспрямований
процес, що відбувається не лише в системі методичної роботи ОНМЦ ПТО, а й в
результаті самоосвітньої діяльності, то доцільно враховувати, що з позицій
історичної детермінації вдосконаленню самоосвіти в сучасних умовах сприяє:
- надання цьому процесові системних якостей (гнучкість, варіативність, багаторівневість, адаптивність, стабільність, прогностичність, динамічність, науковість, фундаменталізація, індивідуалізація, інформатизація, неперервність);
- спрямованість на розвиток особистості;
- розкриття здібностей і розвиток творчого потенціалу, самовираження, пізнавального інтересу;
- наукова організація праці, самостимулювання;
- впровадження пропедевтичних рекомендацій (планування діяльності, поетапний характер формування умінь і навиків самоосвітньої діяльності, виховання таких особистісних якостей, як самоконтроль, самооцінка, самокорекція);
- практичне застосування знань; розвиток пізнавальної самостійності, пов’язаної з ІАД тощо.
Проблема розвитку ІАК керівників ПТНЗ як складової їхньої професійної компетентності
вимагає вироблення адекватної сучасним завданням і вимогам системи цієї роботи,
правильного визначення її змісту, та оптимальної форми. При цьому необхідно
враховувати суперечності між: необхідними вимогами, що сьогодні висуваються
перед керівниками ПТНЗ, і тими знаннями, уміннями й професійними навичками, які
часто залишаються на рівні, отриманому ще у вищому навчальному закладі або
курсах підвищення кваліфікації; вимогами до керівників різних підрозділів
ієрархії управління ПТНЗ у сфері самоосвіти та невиявленими чинниками і
особливостями їхньої самоосвіти; вимогами, що висуває держава й соціум до
навчальних закладів системи ПТО і можливостями самоосвітньої діяльності їхніх
керівників в умовах постійного розширення функціональних обов’язків;
зростаючими
потоками інформації і здатністю її раціонального освоєння керівниками ПТНЗ.
На нашу думку, на увагу організаторів методичної роботи у регіоні і самих
керівників ПТНЗ заслуговує той факт, що професійна підготовка фахівців у
вітчизняних вищих навчальних закладах здійснювалась і до тепер здебільшого
здійснюється з ігноруванням центральної проблеми психології навчання дорослих –
формування особливої особистої позиції, яку сьогодні вчені розглядають як
позицію «активного суб’єкта учіння». Це демонструє сам процес навчання, який
будується так, начебто прийоми раціонального учіння і самоосвіти набуваються
самі по собі, в процесі засвоєння навчального матеріалу, стихійно. Нею
з’ясовано, що «жорстко закріплена» позиція «учнівства» в загальноосвітній школі
та у вищому навчальному закладі породжує різноманітні, часто віддалені у часі й
тому не пов’язаних безпосередньо із системою освіти, негативні наслідки: консерватизм,
пристосовництво, некритичний склад мислення, пасивність (пізнавальна, трудова,
управлінська і, насамкінець, соціальна), конформізм, невміння й небажання брати
на себе всю повноту відповідальності тощо. Таким чином узагальнена позиція «учнівства»
переноситься на доросле життя, на що вказує ставлення до виконання посадових
обов’язків певних керівників, їх стиль роботи.
Сьогодні долати ці наслідки доводиться в процесі професійної діяльності,
оскільки вони перешкоджають не тільки розвиткові самої особистості керівника, а
й його професіоналізмові. Тому озброєння досвідом і методами наукового
пізнання, з метою найменших затрат додаткової праці й часу на переробку та
засвоєння нової інформації, поповнення знань і розширення світогляду має
здійснюватися в системі безперервної освіти й самоосвіти, як її важливої
складової. У зв’язку з цим на перше місце виходить якісно нова форма
привласнення соціального досвіду – самоосвіта фахівця. Адже саме самоосвіта є
основою розвитку індивідуальної практики людини, а учіння лише розкриває те, що
актуально з погляду суспільної практики і відповідно орієнтує діяльність.
Немає коментарів:
Дописати коментар