МЕТОДИ СИНТЕЗУ ІНФОРМАЦІЇ

Аналіз і синтез є протилежними і водночас нерозривно пов’язаними між собою процесами. В інформаційно-аналітичній компетентності керівників ПТНЗ синтезуючі вміння і навички ми розглядаємо як окремий компонент, належна сформованість якого дозволить кваліфіковано виконувати синтез інформації. В науковій літературі під синтезом розуміють процес реального і уявного об’єднання різних сторін, частин предметів у цілісну систему. В науковому світі саме синтезові відводиться пріоритетна роль. Американський соціолог Елвін Тоффлер зазначає: «Я впевнений, що сьогодні ми стаємо на порозі нової ери синтезу. В усіх галузях знань – від точних наук до соціології, психології і економіки, особливо економіки – ми, ймовірно, побачимо повернення до великомасштабного мислення, до узагальнювальної теорії, до складання частин знову в єдине ціле».

Однак, як свідчить вивчення наукових праць з методології, акцентуючи увагу на важливості операцій синтезу в будь-якій діяльності людини, насамперед в управлінській, дослідницькій, його методи не достатньо прописані. Зважаючи на необхідність розвитку в керівників ПТНЗ умінь синтезувати (синтезуючі вміння), ми звернулися до сучасної філософської літератури. Наш співвітчизник, філософ О. Малюта, розкриваючи проблеми сучасної світоглядної парадигми, акцентує увагу на прояві в наш час тенденції до інтеграційних процесів у всіх сферах людської діяльності, що вказує на явну недостатність аналітичної компоненти в аналогічних процесах. Він наголошує: «Така недостатність потребує, з однієї сторони, збереження аналітичних можливостей в стандарті мислення (навіть їх ще більшого розвитку), з іншої ­ необхідно розширити мислення до здатності виконувати операцію синтезу, без якої ні розуміння, ні реалізація інтеграційних процесів принципово неможливі».

Таким чином, керівник ПТНЗ, маючи справу із складними і системними предметами, має приймати рішення, розробляти сценарії подальшого розвитку процесу підготовки кваліфікованих робітників на основі реалізації процедур аналізу та синтезу здебільшого просторово-часових частин, що зумовлює практичну діяльність людей, яка ґрунтується на з’єднанні та роз’єднанні. Доцільними є також логічний аналіз і синтез, на яких будується наукове пізнання.

Найбільш важливою процедурою обробки інформації є синтез даних – логічне об’єднання елементів інформації, яка зовні не має зв’язків, в систему єдиної спрямованості. Щоб це зробити, необхідно сформулювати гіпотезу. На цьому етапі роботи з інформацією мають бути розв’язані такі завдання:

• встановлення зв’язків між розрізненими елементами;
• укладання їх в єдину логічну схему (наприклад, описова модель об’єкта – кваліфікованого робітника або модель поведінки керівника ПТНЗ в умовах децентралізації управління);
• формулювання на основі розроблених моделей гіпотези;
• визначення потреби в тих відомостях, яких не вистачає;
• визначення завдання щодо їх знаходження.

Розкриваючи сутність роботи з інформацією, І. Нежданов виокремлює варіанти синтезу, що найбільш широко використовуються на практиці. Це:

• опис;
• групування даних;
• типологізація;
• причинно-наслідковий аналіз;
• гіпотетичний метод.

Розглянемо характеристику методів синтезу інформації, наведену дослідником:

• Опис          – здійснюється в межах завдання, визначеного аналітиком, і слугує абстрактному (умоглядному) пізнанню, відображенню різних сторін об’єкта, явища або події (процесу), що вивчається. За допомогою опису інформація перетворюється в той вигляд, котрий дозволяє використовувати її як матеріал для пояснення подій, що відбуваються (змін). Опис ще можна розглядати як модель предмету, який описують. Опис подій можна робити, відповідаючи на запитання: «який?, яке?, яка?, скільки? тощо», тобто схарактеризувати його якісні і кількісні сторони, властивості предмета, явища, події, процесу. Цим опис відрізняється від констатації фактів, яка лише відповідає на запитання: «що?, де?, коли?», тобто виявляється лише наявність або відсутність певної події, зміни. Головним є характеристика об’єкта, що вивчається, виявлення якостей, особливо тих, що відрізняють його від маси подібних. Тому чим детальніший опис, тим більше відомостей можна одержати про предмет (об’єкт) дослідження.
• Групування даних – упорядкування даних за певною ознакою залежно від мети, визначеною аналітиком (за рисами характеру, видами діяльності, подіями тощо). Групування дозволяє зв’язати розрізнені факти в єдину систему, яка відповідає тому чи іншому припущенню, робочій гіпотезі тощо. Групування доцільно здійснювати в такій послідовності: скласти блок-схему опису об’єкту, що вивчається → сформувати укрупнені блоки → всередині них сформувати групи → всередині груп сформувати чарунки.
• Типологізація – пошук стійких сполучень властивостей ситуацій, процесів, подій, феноменів (наприклад, ознаки, що характеризують певну групу людей в залежності від їх професії, місця в структурі управління організацією, моральних якостей, соціального статусу тощо).
• Причинно-наслідковий аналіз – причинною залежністю є зв'язок явищ, одне з яких породжує друге. Перше явище називають причиною, а друге наслідком. В часі причина завжди передує наслідку. Однак причинно-наслідковий зв'язок не можна зводити до звичайної послідовності подій.

Причинно-наслідковий аналіз можна здійснити кількома логічними методами:

• метод виключення;
• метод схожості;
• метод відмінностей;
• гіпотетичний метод;
• метод моделювання – експертні системи, статистичні методи, самонавчаючі алгоритми.

Таким чином, постійно розвиваючи уміння і навички з аналітико-синтетичної переробки інформації, керівник не тільки вдосконалює свій професіоналізм, підвищує рівень ефективності управлінської діяльності, отримує нові знання, а й продукує нові знання, вдосконалюється як дослідник, що підвищує рівень його суб’єктності, управлінської та особистісної культури, залучаючи до цього процесу підлеглих, формує комплементарну команду, здатну швидко реагувати на зміни.