САМООСВІТА ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ КЕРІВНИКІВ ПТНЗ

Оскільки навчання упродовж всього життя є однією з ключових проблем ХХІ ст., то актуальності набуває самоосвіта як орієнтація педагога на самостійний вибір творчого завдання, стимулювання цілеспрямованої пізнавальної діяльності, націлювання на її систематичний самоконтроль, здійснення самооцінки своїх інтелектуальних та значущих якостей, розвиток задоволеності творчим характером освітньої діяльності. В педагогічному словнику зазначається, що самоосвіта, – це «освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Самоосвіта є невід’ємною частиною систематичного навчання в стаціонарних закладах, сприяючи поглибленню, розширенню і більш міцному засвоєнню знань. Основним засобом самоосвіти є самостійне вивчення літератури. Джерелами самоосвіти служать також засоби масової інформації» (С. Гончаренко). Отже, самоосвіта керівника є умовою підвищення кваліфікації, однією із складових його професійної компетентності.

Модель школи ХХІ ст., представлена у знаменитому виданні Г. Драйдена та Д. Вос «Революція в навчанні», має за мету формування особистості як господаря власного життя, що вміє самостійно діяти, самостійно навчатися і сам себе мотивувати. Особисті принципи у світі людей, які навчаються, сформульовані ними таким чином: «Навчатися через те, що: бачиш, чуєш, відчуваєш на смак, відчуваєш нюхом, доторкаєш, робиш, уявляєш, відчуваєш інтуїтивно, почуваєш». Таким чином, самоосвіті відводиться чільне місце не тільки як найбільш поширеній технології підвищення кваліфікації, удосконалення професіоналізму керівників ПТНЗ, а й способу їх життя, як людей цілеспрямованих і амбітних у досягненні визначених цілей. Адже лише навчившись самостійно здобувати знання, можна цьому навчити інших.

Категорія «самоосвіта» тлумачиться також як цілеспрямована пізнавальна діяльність, що «управляється самою особистістю; надбання систематичних знань у будь-якій галузі науки, техніки, культури, політики, житті тощо. В основі самоосвіти – безпосередній особистісний інтерес того, хто навчається, в органічній єдності з самостійністю вивчення матеріалу. Самоосвіта – один із засобів виховання» (Педагогический словарь). Сьогодні феномен самоосвіти викликає дедалі більший інтерес у вітчизняних і зарубіжних учених, про що свідчить тематика дисертаційних робіт останніх двох десятиліть. Його вивчають не тільки вчені-педагоги, але й економісти, менеджери, філософи, соціологи тощо. Він вивчається в контексті розв’язання різних проблем, пов’язаних з теорією навчання, загальної педагогіки та історією педагогіки, теорії та методики професійної освіти, формування економіки знань, розвитку людського потенціалу, конкурентоспроможності економіки, розвитку ринку праці та ринку особистості.

Отже, проблема самоосвіти перебуває в постійному розвитку, зумовленому освітньою ситуацією. Кожна така ситуація характеризується домінантою певних підходів, парадигм, зміна яких об’єктивно вимагає змін у теорії і практики самоосвіти не тільки учнів і студентів, а й дорослих, що вже мають завершену освіту. Водночас звернемо увагу на те, що здебільшого в наукових працях розглядаються питання формування й розвитку готовності учнів, підлітків і студентів (майбутніх фахівців) до самоосвіти.

Проте, поза увагою вчених залишились питання самоосвіти керівників ПТНЗ, теоретичне обґрунтування нових напрямів, збагачення змісту й форм самоосвітньої діяльності, впровадження нових технологій, координація зусиль у цій сфері та інші проблеми самоосвіти як складової системи неперервного підвищення кваліфікації, методичної роботи (на регіональному рівні). Питання творчого використання результатів самоосвітньої діяльності керівників ПТНЗ у системі неперервної освіти, чинники та умови, що активізують її, ще очікує на своїх дослідників.

Вивчення наукових здобутків учених різних країн дає підставу зазначити, що нова освітня парадигма полягає в необхідності забезпечення розвитку базисних компетенцій в інтелектуальній, суспільно-політичній, комунікативній, інформаційній сферах, що допоможе фахівцеві, зокрема керівникові ПТНЗ, неперервно впродовж усього життя отримувати додаткову освіту й підвищувати кваліфікацію відповідно до власних потреб і вимог соціуму, які постійно змінюються, тобто займатися самоосвітою. З цього витікає, що в традиційне поняття «освіта» (загальна) сьогодні вкладається новий зміст «освіта особистості» як процес і результат власної турботи про вдосконалення своєї діяльності, відповідальності, запобігання невдачам і досягнення успіхів. Неперервність освіти певною мірою втілюється у самоосвіті, тобто «освіті самого себе», «створення самого себе». Сьогодні інтерес учених прикутий до самоосвіти як найважливішого шляху формування і розвитку особистості, дієвого способу опанування людиною культурно-освітнього простору, що відбувається автономно або супроводжує навчання. Це процес здобування знань, формування розумових сил і здібностей, які сприяють розвитку таких якостей, як організованість, самостійність, активність, вимогливість до себе.