Вивчення досвіду підвищення кваліфікації вчителів свідчить про те, що в
системі післядипломної педагогічної освіти відбуваються істотні трансформації: змінюються
цілі, зміст і методи насамперед курсової підготовки. Водночас, на переконання
дослідників (І. Вертилецька), організація самоосвіти вчителя у процесі його
навчання в системі підвищення кваліфікації залишається одним із вузьких місць. Думка
про те, що відвідування курсів підвищення кваліфікації один раз на п’ять років
не забезпечує неперервності освіти педагога, а отже, й недостатньо розвивається
його активність у роботі над індивідуальною методичною темою із самоосвіти,
зайшла підтримку у багатьох науковців і практиків, на що вказує низка публікацій
вітчизняних і зарубіжних авторів з порушеної теми.
Враховуючи ступень взаємозалежності освіти і самоосвіти педагога, науковці
(І.Вертилецька)підкреслюють, що освіта упродовж всього життя не можлива без
усвідомлення особистістю своєї суспільної значущості, високої особистої
відповідальності й активності в самоосвіті у будь-якому віці та незалежно від
професійної діяльності. Невідповідність між значущістю освіти в розвиту
особистості і суспільства та реальним станом справ, зумовленим соціальними
змінами, висуває на перший план людиноцентристський підхід до освіти, який
враховує інтереси людини як особистості та як активного суб’єкта різних видів
діяльності, в т. ч. самоосвітньої. Погоджуючись із позицією вчених, вважаємо
доцільним зауважити, що з метою досягнення активізації самоосвіти керівників
ПТНЗ необхідно подбати про організаційно-педагогічні умови для забезпечення «включеності»
їх у цей процес як особистісно значущу діяльність у системі методичної роботи.
Якщо говорити про розвиток ІАК з розвитку ІАК керівників ПТНЗ, то самоосвітня
пізнавальна діяльність в цьому напрямі має бути керованим (з боку ОНМЦ ПТО) і
самокерованим (з боку суб’єктів самоосвіти) процесом. Проблема управління
самоосвітою порушена і в наукових працях (наприклад, І.Кузнєцової), шляхи її розв’язання
турбують керівників та методистів ОНМЦ ПТО. На думку вчених, педагогічне
керівництво самоосвітою має здійснюватися відповідно до індивідуальних
можливостей людини та особливостей освітнього процесу. Для цього мають бути створені
певні педагогічні умови: стійка внутрішня мотивація до самоосвіти, наявність
необхідного часу, максимальна реалізація індивідуальних можливостей
особистості, позитивне ставлення і методична допомога керівників цього процесу
в самовдосконаленні.
Дослідниками зазначеної проблеми (С.Ангеловською, М.Сєвєріним) визначено,
що на якість самоосвіти визначальний вплив здійснюють рівень і спрямованість
розвитку мотивації співпрацівників, їхня професійна підготовленість,
спрямованість самоосвітньої діяльності, дії керівників методичних (навчальних)
центрів. За наслідками експериментальної роботи науковці дійшли висновку, що
педагогічне керівництво самоосвітньою діяльністю є відносно тривалим процесом,
динаміка якого залежить від індивідуальних особливостей фахівців та його
організації.
Управління самоосвітою передбачає використання різних форм і методів, які
водночас слугують засобами досягнення мети самоосвіти керівників ПТНЗ, на разі
йдеться про розвиток ІАК. Це: конференції, семінари (науково-практичні,
методичні), майстер-класи, тренінги, дискусії, консультації, обмін досвідом
роботи, індивідуальні плани, стажування, наставництво, мережева організація
портфоліо в Інтернеті, ефективними вважаються лабораторії.
На нашу думку, одним із завдань управління самоосвітньою
діяльністю керівників щодо розвитку ІАК є узгодження напрямів і тематики
діяльності ОНМЦ ПТО, методичної теми ПТНЗ та особистісних інтересів
персоналіїв. Механізмом такої узгодженості можна розглядати організаційні
моделі оперативного управління (ОМОУ), обґрунтовані й розроблені В. Пікельною.
Саме необхідність оптимізувати методичну роботу в ПТНЗ спонукала вчену виробити
наукову основу систематичної самостійної діяльності педагога з поглиблення
теоретичних знань і вдосконалення педагогічної майстерності. Вона наголошувала
на тому, що без відповідної наукової основи робота вчителя із самоосвіти
страждає відсутністю необхідної глибини, малою ефективністю обраних шляхів і на
практиці слабо управляється. Як і в 90-ті роки минулого століття, коли
здійснювалось це дослідження, й до тепер актуальним залишається питання
супідрядності індивідуальних творчих інтересів основній творчій проблемі, над
якою працює автономно взятий колектив педагогів.
Досліджуючи різноманітні графічні моделі управління, В.
Пікельна трансформувала їх безпосередньо в методичну роботу як складну
динамічну систему, використавши метод мережевих систем як похідний варіант для
розробки ОМОУ. Використання ОМОУ, як методу управлінського впливу, можливе на
таких комплексних роботах, які природно поділяються на елементарні види
діяльності, що мають строго визначену послідовність їх виконання відповідно до
загального процесу. До компетенції ОМОУ входить планування, організація,
координація, контроль, регулювання, облік та аналіз, тобто застосування цієї
моделі дає змогу реалізувати всі технологічні функції управління розвитком ІАК
керівників ПТНЗ у системі методичної роботи в регіоні та самоосвітній
діяльності як її компонента.
Немає коментарів:
Дописати коментар